«…Платон Майборода – ціла, і – певен! – неперехідна епоха в багатонаціональній пісенній творчості.
Більше того, спираючись на могутню основу унікальної української пісенної спадщини,
він, зрештою, своїми творами створив нашій народній пісні справді всесвітнє визнання»
/ Борис Олійник /
В історію української культури митець увійшов, насамперед, як видатний композитор-пісняр, музичний педагог, фольклорист. Більшість його творів – лірика, що стверджує загальнолюдські гуманістичні духовні цінності. Пісенна лірика Платона Майбороди – етапне явище у розвитку національної музичної культури, яке можливо порівняти з аналогічним західноєвропейським феноменом – пісенною творчістю Ф. Шуберта: в обох випадках жанри субкультури піднялися на високий академічний подіум, не втративши широкої популярності.
У родині Платона Іларіоновича Майбороди всі любили музику та знали багато народних пісень. Платон змалку навчився грати на балалайці. А брат Георгій, який першим у сім’ї торував шлях у музичне мистецтво, навчав його музичної грамоти.
Любов до музики, палке бажання самому опанувати це високе мистецтво породили рішення вступити до Київської консерваторії (1934), де вже навчався старший брат Георгій Майборода у класі видатного композитора і педагога Лева Ревуцького. Втім знань, на жаль, виявилося недостатньо для вступу. Проте талановитому юнакові пощастило: Лев Миколайович взяв його до себе у клас композиції до Київського музичного училища. Велика обдарованість, чудова пам’ять, наполегливість та вимогливість до себе допомогли П. Майбороді завершити чотирирічний курс музичного училища за два роки. У 1938 р. він став студентом Київської консерваторії. За порадою Л. Ревуцького Платон, окрім програмних занять, серйозно вивчав українську народну пісенність, щороку брав участь у фольклорних експедиціях.
Невдовзі почалася Друга світова війна і брати Майбороди пішли добровольцями на фронт захищати Батьківщину. Дружина Платона Іларіоновича, Тетяна Василівна, вже після його смерті згадувала, що після війни чоловік намагався розшукати свого командира, який перед тяжким боєм викликав Платона до штабу і наказав переписувати якісь папери. Як розповів пізніше начальник штабу, на його запитання: навіщо він у такий час змусив хлопця поратися з паперами, командир відповів: «Якщо б Платона вбили, мало користі було б. Хай живе і після війни може зробить щось корисне для мистецтва». Як довго потім шукав Платон Іларіонович командира, щоб подякувати йому, але знайти так і не вдалося.
Наприкінці 1945 року Майборода повернувся до Києва після демобілізації і 1947 року закінчив композиторський факультет Київської консерваторії. Майже шість років Платон Іларіонович працював викладачем у Київському музичному училищі ім. Р. Глієра та у вечірній музичній школі для молоді.
У 1949 році відбулося знакове знайомство П. Майбороди з відомим українським поетом-ліриком Андрієм Малишком, який надзвичайно тонко відчував музику і не тільки писав вірші, а й сам створював до них мелодії. Зустріч ця переросла в глибоку творчу дружбу. Багатолітня співпраця Майбороди і Малишка розпочалася із написання «Колгоспного вальсу», який набув широкої популярності. Плодами спільної праці композитора і поета стали понад двадцять пісень, серед яких такі шедеври, як «Рідна мати моя» («Пісня про рушник»), «Ми підем, де трави похилі», «Білі каштани», «Київський вальс», «Пісня про вчительку». Та найвідомішим твором музичної спадщини авторів є пісня «Рідна мати моя». Вона була написана до кінофільму «Літа молодії» (1959) за один день. Укладаючи музичні фрази, П. Майборода навіть зробив начерк приблизного варіанту поетичного тексту. Пишучи слова до цієї пісні, А. Малишко зберіг перші два рядки, запропоновані композитором.
Серед творів останнього десятиріччя життя композитора пам’ятним став його монументальний «Гімн Києву» на вірші Віталія Коротича
(1981 р.), який було визнано переможцем конкурсу на кращу пісню про Київ, що проводився до святкування 1500–річчя міста.
Творчий доробок українського композитора – лауреата Шевченківської премії, народного артиста України – Платона Майбороди включає вокально-симфонічні твори, увертюру для симфонічного оркестру, музику до театральних вистав та кінофільмів, понад 100 пісень, багато з яких увійшли до духовної скарбниці українського народу. Вони відіграли важливу роль у розвитку української пісенності XX століття, найкращі з них стали її класичним надбанням, а ряд творів збагатили пісенну скарбницю світового мистецтва.