Провела викладач теоретичного відділу Місько Л.І.
,,Відлуння війни у наших. серцях" Міжнародний день пам'яті жертв фашизму відзначається щороку у другу неділю вересня .У 2026 році припав на 13 вересня. Вшанування пам'яті мільйонів людей, які загинули в концтаборах, під час бомбардувань та від рук нацистських і фашистських загарбників у роки Другої світової війни.
Цю дату встановили у 1962 році саме у вересні, оскільки на цей місяць припадають початок (1 вересня 1939 року) та завершення Другої світової війни. Нагадування про неприпустимість повторення подібних трагедій та засудження будь-яких тоталітарних і людиноненависницьких ідеологій. Ідея створення окремого дня для вшанування жертв тоталітарних режимів виникла у 1962 році. Головним ініціатором виступила спільнота країн, що постраждали від Другої світової війни, з метою протидії відродженню нацистської та фашистської ідеологій.
Україна є однією з країн, які зазнали найбільших втрат у тій війні — Український інститут національної пам'яті оцінює прямі людські втрати держави у понад 8 мільйонів осіб ,як військових, так і цивільних. Символом нацистського терору на українських землях назавжди став Бабин Яр у Києві, де відбувалися масові страти євреїв, ромів, військовополонених та підпільників. Сьогодні, в умовах повномасштабного російського вторгнення, цей день набув для українців нового, болісного значення,де гасло «Ніколи знову» було спаплюжене сучасною Росією. Такі трагедії, як знищення Маріуполя, фільтраційні табори та катування в Оленівці, демонструють, що ідеологія рашизму стала прямим спадкоємцем нацизму й фашизму минулого століття. Традиційно у країнах, які підтримують цю скорботну дату, заходи мають меморіальний та просвітницький характер: У багатьох містах скасовують гучні розважальні заходи. Люди приходять до пам'ятників, військових меморіалів та братських могил, щоб покласти квіти й запалити свічки пам'яті.
Прийнято відвідувати старі кладовища, упорядковувати занедбані, або безіменні поховання жертв війни. У закладах освіти, бібліотеках та музеях проводять лекції, виставки архівних документів і показ документальних фільмів. Головна мета — розповісти молоді не просто сухі дати з підручника, а реальні історії людей, які постраждали від пропаганди та дискримінації.
