1918, 3 лютого – у місті Прилуки на Чернігівщині народилася Любов Забашта – українська поетеса, драматург, прозаїк, дружина поета Андрія Малишка.
У шкільні роки почала писати вірші. Після закінчення школи навчалася в Одеському водному інституті, який закінчила в 1940 році. Під час війни працювала інженером-конструктором на Рибнінській судноверфі. На війні загинув її чоловік, із котрим прожила майже рік. Залишившись удовою з сином на руках, прийшла працювати на київський завод «Ленінська кузня». Закінчила заочно мовно-літературний факультет педінституту імені Горького (нині Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова). Далі працювала завідувачкою відділу поезії журналу «Дніпро».
У грудні 1956 року вийшла заміж за Андрія Малишка. Подружжя замешкало в Києві в будинку письменників «Політ», на фасаді якого 12 березня 2003 року поетесі встановили пам’ятну дошку.
Перша збірка її віршів для дітей «Паляниця-білолиця» була опублікована 1963-го. Пізніше з’явилися її поетичні збірки, книжки з прозою, п’єси та драматичні поеми. У доробку Забашти є й роман «Там, за рікою, — молодість» (1970), художньо-документальна повість «Будинок мого дитинства» (1983), дитяча лірика.
Тарасові Шевченку авторка присвятила драматичну поему «Тернова доля», поезії «Землі Бояне славний», «Міцні, як Шевченкове слово», «Шевченко й Олдрідж» (1961). Збірки віршів для малят «Коли я виросту», «По гриби», «Пісня зеленого лісу», повість «Будинок мого дитинства» й інші. В народі співають пісні на її слова «Ой вербиченько», «Червона ружа», «Криниця мого дитинства», «Засихає в степу материнка» й інші.
Померла Любов Забашта 21 липня 1990 року, похована в Києві.
До 105- річчя поетеси учні вокально-хорового відділу піднотували пісні на її вірші.